Козацький полковник Іван Богун став легендою ще за життя. Улюбленець свого народу, ревний захисник його інтересів, він до останньої хвилини був непохитний у своїй боротьбі за незалежність України і помер як герой. Богун був блискучим майстром маневрування і застосування найрізноманітніших тактичних прийомів. Безмежної відваги воїн, талановитий полководець, блискучий майстер польових боїв і захисту міст, які він перетворював на неприступні фортеці.Жодному іншому діячеві ранньої Гетьманщини, крім нього, не вдавалося утримувати полковницький пірнач протягом 15 років і отримати стільки блискучих перемог.

Його життя подібне до спалаху блискавки. Невідомо де і коли він народився, як загинув і де похований.

Молоді роки Іван провів у Дикому полі. Сюди часто навідувались запорожці в пошуках здобичі. Богун брав участь у козацькому повстанні 1637- 1638 рр. під проводом Павла Павлюка та Дмитра Гуні проти Польщі. Є дані про ратні справи І. Богуна пов'язані з його участю в обороні Азова, коли запорозькі та донські козаки протягом 1637-1642 рр. героїчно захищали місто від турецьких військ султана Ібрагіма. І. Богун керував тоді одним із козацьких загонів, який прикривав Борівський перевіз через р. Сіверський Донець. Таким чином, протягом 40-х років XVII ст. Богун вів звичне для козака життя, сповнене численних військових походів проти турків і кримських татар. 

Коли в 1648 році Б.Хмельницький підняв козаків на боротьбу проти Речі Посполитої, І.Богун з перших днів бере в ній участь. Битви під Жовтими Водами, Корсунем, Пилявцями, участь у військових операціях під Львовом виявили його неабиякі військові здібності. Наступного 1649 року він був призначений вінницьким полковником. Згодом Іван Богун прославився в облозі Збаража.

28 лютого 1651. р. польсько-шляхетське військо, кероване Калиновським, підійшло до Вінниці, яка була тоді прикордонним містом. Сили поляків були значно більші ніж козаків. Богун вирішив затримати польське військо до приходу допомоги від Богдана Хмельницького. У цей же день відбувся перший бій під Вінницею. Залишивши частину козаків свого полку в місті, Богун з кінним загоном виступив проти ворожих сил – кінних авангардних частин на чолі з Лянцкоронським. При зближенні з козаками польські кіннотники, що розташувались півмісяцем, намагались оточити козаків. Козаки, прорвавши ліве крило, почали поспішно відходити, щоб перейти Буг по кризі і вийти до монастиря, що був на протилежному березі. Польські кіннотники кинулись їм напереріз і вийшли на кригу. Але тут їх чекала загибель. Відступ Богуна був маневром, військовою хитрістю. Він заманив їх на ту частину річки, де козаки навмисно прорубали лід і притрусили його снігом і сіном. Налетівши на ці проруби, значна частина польської кінноти пішла під кригу. Розлючений Калиновський, підійшовши з основною частиною війська до Вінниці, обложив місто і замок. Облога тривала до 11 березня. Козаки і мешканці стійко трималися, мужньо відбиваючи атаки. Богун був у перших рядах захисників замку.

На третій день облоги Богун особисто виїхав на розвідку на чолі загону з 300 козаків. По дорозі назад натрапили на польські охоронні загони. Польські жовніри і шляхта, пізнавши Богуна, кинулись на нього. Один ударив Богуна древком прапора по голові, інші схопили його за руки й ноги. Відзначаючись надзвичайною фізичною силою, Богун одним рухом скинув повислих на ньому ворогів, вирвався і, відбиваючись шаблею, погнав коня через річку. Кінь Богуна потрапив в oполонку, але швидко вискочив з води і щасливо доніс вершника до монастиря. Наступного дня Богун знову бився з ворогом.

Два тижні Вінницький полк героїчно відбивав атаки противника. Коли ж до Вінниці підійшли надіслані на допомогу Богуну полки уманського полковника Йосипа Глуха і полтавського – Мартина Пушкаря, польське військо в паніці відступило до Кам'-янця-Подільського. Козаки кинулись за ними і в кінці квітня 1651 р. обложили Кам’янець. Під час облоги і штурму цього оплоту панування шляхетської Польщі на Поділлі Іван Богун показав високі зразки відваги і військової майстерності.

А в червні 1651 р. він врятував українську армію від знищення у найтрагічніший момент визвольної війни-під час битви під Берестечком. Тут відбувся один з найбільших боїв визвольної війни. Проти українського війська, очолюваного Богданом Хмельницьким, шляхетська Польща виставила майже всі свої збройні сили (150 тисяч чоловік, включаючи й озброєних слуг). На чолі їх стояв король Ян Казимир. На стороні Польщі воювало практично пів-Європи. Їй допомагали німецькі, мадярські, московські полки. Бої перших двох днів закінчилися успішно для козаків.

19(29) червня в результаті двогодинного запеклого бою багато шляхти полягло під ударами козаків. В день вирішальної битви (20 червня) польські війська після невдалих спроб збити козаків, які стійко трималися і успішно відбивали атаки, направили всю силу вогню своєї артилерії на лівий фланг армії Богдана Хмельницького, де стояли татари. Татари зрадили і залишили поле бою. Як зауважує один з сучасників, "хан втік ганебно". Богдан Хмельницький передав командування кропивенському полковнику Філону Джалалію, а сам кинувся слідом за татарами, щоб змусити їх повернутися. Хан не тільки не повернувся зі своїм військом на поле бою, а звелів затримати Хмельницького. Він випустив Хмельницького тільки тоді, коли одержав великий викуп з Чигирина. Але повернутися до свого війська Хмельницький не міг: воно було оточене польською армією. Татари пішли в Крим. По дорозі в Крим вони грабували Україну, брали в полон українське населення. Народ із зброєю в руках боровся проти грабіжників.

Після втечі хана польські війська зайняли місце, де стояли татарські орди, і таким чином відрізали шлях козакам для виходу з-під Берестечка. Козаки в порядку відступили до свого табору і там окопалися. Ворожа армія з трьох боків обступила козацький табір, з четвертого боку були непрохідні болота. Десять днів мужньо оборонялося обложене українське військо. 26 червня поляки почали з артилерії обстрілювати козацький табір. Козацька артилерія відповідала. Обидві сторони несли великі втрати. Почалися переговори. Польсько-шляхетське командування вимагало від козаків видачі полковників, прапорів і гармат. Богун, якого козаки обрали наказним гетьманом, вирішив не здаватися. Він поширив у польському таборі чутку, ніби хан з Хмельницьким повернулися і вночі нападуть на поляків. Щоб ворог упевнився в правдивості цієї чутки, Богун наказав козакам грати в сурми, бити в литаври. Ворог повірив і послав за річку великий корпус. Козаки під командуванням Богуна напали на поляків, що засіли в найближчих окопах, вибили їх звідти і розгромили, 30 червня козакам стало відомо, що шляхетське командування збирається обійти обложений табір з тилу і, збудувавши греблі на річці Пляшовій, підняти в ній воду і затопити табір козаків. Іван Богун організував вихід козаків з лещат облоги. Цей єдиний шлях відходу лежав тільки через болото. За одну ніч загатили болото одягом, бочками, мішками, сідлами, возами і попонами. Так була зроблена переправа, по якій вийшла більша частина козаків. Але втрати козацького війська були великі. Майже третина війська (головно повсталі селяни) не вийшла з оточення, козаки втратили обоз і артилерію.

Козаки, що не встигли вийти з оточення, хоробро бились, вважаючи за краще загинути, ніж здатись в полон. 300 козаків влаштували засіки на острові, що утворився з одного боку злиттям рік Стиру і Пляшевої, а з другого - грузьким болотом, і мужньо захищались, намагаючись прикрити відступ своїх і затримати ворога. Польська піхота пішла в атаку, але козаки відійшли і продовжували захищатися. Козакам пропонували помилування, якщо вони складуть зброю. З презирством вони відкинули умови ворога і загинули всі до одного в нерівному бою смертю героїв. Останній з них, вскочивши в човен, довго відбивався косою, доки не був заколотий списом.

І все ж завдяки холоднокровності, залізній волі і енергії Івана Богуна основна частина українських збройних сил була врятована.

В результаті енергійної діяльності Богдана Хмельницького і його найближчих соратників згодом було відновлено кількісний склад козацького війська, що знову поповнилося за рахунок широких мас повсталого українського народу. Богун привів до Богдана Хмельницького десятитисячний корпус козаків, створений ним з населення Побужжя, піднятого Богуном на боротьбу з польською шляхтою.

Незабаром, у 1652 р., козацьке військо здобуло нову перемогу під Батогом. Батозька битва була зразком мужності і воєнного мистецтва повсталих народних мас, а також вершиною воєнного таланту і полководської майстерності Богдана Хмельницького. Перемогу на Батозькому полі сучасники порівнювали з перемогою карфагенського полководця Ганнібала над римлянами під Каннами (216 р. до н.е.). У цю перемогу вклав чималу частку й Іван Богун.

У березні 1653 року Як Казимир кинув на Україну добірні частини польської кінноти, очолювані одним з найкращих полководців, яких будь-коли знала Польща,— Стефаном Чарнецьким. Хмельницький посилає проти нього блискучого майстра маневреної війни — Івана Богуна. Польський шляхтич В. Коховський залишив опис цього походу  де писав, що «Богун мав вдачу хитрого лиса, який показує собакам зуби або  хвіст: він був дужий і хитрий».  Маючи значно менші сили, Богун заманив Чарнецького в Монастирище. Всі зусилля польського полководця взяти штурмом цю фортецю виявилися марні. Богун знову вдався тут до тактичного маневру: переодягнувши частину козаків у татарський одяг, він наказав їм наступати, а сам з рештою кінноти вдарив з іншого  боку. Подумавши, що до козаків прийшло татарське підкріплення, поляки залишили обоз і кинулись тікати. Про цю поразку один з літописців писав, що польське військо тут «велику шкоду і сором свій побачило і пізнало».

Після боїв під Монастирищем на протязі всього року Іван Богун із своїм Вінницьким полком бере участь в усіх найважливіших подіях і боях. У травні він був у складі частин Тимоша Хмельницького в Молдавії, очолюючи дванадцятитисячний загін, а в листопаді 1653 р. полк Богуна у складі військ, очолюваних Богданом Хмельницьким, бере в оточення під Жванцем наймані війська Речі Посполитої. Але знову від повного розгрому польську армію врятувало зрадництво кримського хана, який пішов на сепаратну угоду з польським королем Яном Казимиром. Татарами після Жванецької битви дістали від польського короля дозвіл, повертаючись до Криму, забирати в полон українських людей.

Богун на чолі десятитисячного козацького війська розгромив ханську орду, яка розсипалася чамбулами (загонами) по Україні для захоплення ясиру. Втрати ворога обчислювалися у вісім тисяч чоловік. Понад дві тисячі було взято в полон. Богун став справжньою грозою для татар.

Польсько-шляхетський уряд не раз робив спробу перетягти на свій бік легендарного героя українського народу, пропонуючи йому всі блага феодального суспільства, але Богун залишився вірним сином українського народу і відкинув усі пропозиції польської шляхти. Тоді польсько-шляхетське командування пробує фізично знищити Богуна. Робиться спеціальний напад на Брацлавщину з метою розгрому Вінницького полку і захоплення Богуна. Але полковник був на сторожі.Вороги не змогли досягти своїх цілей.

Цього ж року знесилений нерівною боротьбою, Хмельницький на раді в Чигирині закликає прийняти підданство московського царя і має підтримку з боку старої старшини. Однак молодше крило, очолюване Іваном Богуном, рішуче виступило проти такого акту. Богун не брав участі в Переяславській раді, бо охороняв українські кордони. Але він і пізніше з усім Вінницьким полком не дав присяги російському цареві. «Скидаю шапку лише перед богом, та й то за власною охотою», - гордо відповів він московським послам.

В кінці 1653 та протягом 1654-1655 років кальницький полковник практично безперервно вів бойові дії проти коронної армії та татарських загонів на Брацлавщині та Уманщині. Значний військовий талант та численні перемоги створили Богунові ім'я непереможного полководця, що навіювало страх на ворогів.

Восени 1654 р. поляки роблять ще одну спробу повернути Україну до складу Речі Посполитої. Богун активно виступає проти агресії. У грудні він відволікає на себе сили Чернецького і виводить військо з м. Брацлава в добре укріплену Умань. Поляки намагаються штурмувати місто, але безуспішно. Він так укріпив цю фортецю, що польські воєначальники порівнювали її з голландською Бредою, що вважалася тоді зразком військово-інженерної майстерності. У цей час до району Охматова надійшли об'єднані сили козаків і росіян під командуванням Б. Хмельницького і В. Шереметєва. Поляки напали на них і розпочався легендарний бій під Дрижиполем. У найвідповідальніший для Хмельницького момент Богун вийшов з Умані зі своїми козаками і спрямувавши удар в тил полякам, врятував становище. 

Не встигнувши як слід відпочити після Охматова, Богун із загоном свіжих козацьких військ виступає проти кримських татар, що вторглися в українські землі і розбиває їх. А в серпні він бере вже участь у поході на Львів. Зокрема, за наказом Хмельницького, він захоплює Олику. Компанія ця, як відомо, закінчилась миром з ханом під Озерною. Поляки вже не могли чинити стійкого опору козакам – на них наступали шведи. Татари, скориставшись тим, що головні сили козаків були відтягнуті до Львова, проникли на українські землі. А шведи, на союз з якими розраховував Богдан Хмельницький, відчувши себе переможцями Речі Посполитої, втратили інтерес до козацького гетьмана.  В грудні 1656 р. І. Богун в якості одного із керівників козацького загону під командою наказного гетьмана А. Ждановича вирушив у похід проти війська Речі Посполитої. Козаки пройшли Західною Україною та Польщею, здобувши при цьому Краків, Брест та Варшаву. Хоча, в кінцевому рахунку, й змушені були влітку 1657 р. відступити в Україну. 

Характеризуючи політичну діяльність полковника Війська Запорозького І. Богуна, відзначимо, що він палко любив свою Україну й досить боляче реагував на кроки українських гетьманів, що могли ущемляти права останньої або козацькі вольності. Тому І. Богун в політичному спектрі Української козацької держави займав місце постійного опозиціонера. Зокрема, він досить рішуче виступив проти укладення Б. Хмельницьким Білоцерківського договору (28.10.1651), засуджуючи при цьому політику поступок Польщі і зменшення козацького реєстру. У 1654 р. І. Богун був у числі противників курсу Б. Хмельницького на союз із Москвою і, так і не склавши присяги російському цареві, згодом очолив антимосковську старшинську опозицію.

Після смерті Б. Хмельницького (27.7.1657) гетьманом обирають Івана Виговського. Ще за життя гетьмана Богдана Хмельницького Москва почала порушувати умови Переяславського договору. Московський цар та уряд розглядав угоду 1654 р., як приєднання України та встановлення контролю над її територією. Зі свого боку Богдан Хмельницький та більшість козацької старшини розглядали цю угоду, як військово-політичний союз. Українське керівництво і особисто гетьман послідовно виступали проти обмеження міжнародних зносин гетьманського уряду та збирання податків у царську скарбницю. Виговський продовжував втілювати в життя передсмертні задуми покійного гетьмана про послаблення зв'язків з Москвою та укладення союзу із західним державами Швецією, Трансільванією, а також заміну московського протекторату якимось іншим.

Це не сподобалось москалям. Наприкінці грудня 1657 р. полтавський полковник Мартин Пушкар зі своїм полком, за підтримки Москви, підняв повстання  проти гетьмана. У битві під Полтавою війська гетьмана, у склаі яких був полк Івана Богуна завдали поразки бунтівникам, а російський маріонетка Мартин Пушкар – загинув

16 вересня 1658 року в Гадячі була укладена угода з Польщею. Згідно з нею дуалістична, польсько-литовська, Річ Посполита мала отримати третього незалежного суб'єкта - "Руське князівство" у складі Київського, Брацлавського та Чернігівського воєводств з незалежними фінансами, військом та судовими органами. На відміну від Переяславського договору, за яким в Україну вводили московські залоги, польським військам не вільно було входити на Надніпрянщину. Зате поляки не погодилися поширити дію угоди на інші українські землі -- Волинь, Поділля та Галичину. Проте треба було мати вільні руки в боротьбі з основним суперником – Москвою, тому Виговський пішов на підписання Гадяцької угоди, яка так ніколи не була впроваджена в життя.

Близько 20 жовтня 1658 р. в Україну вступило 15-тисячне московське військо на чолі з князем Ромодановським із завданням установити військовий контроль Московії над південними і центральними районами Лівобережжя. Почалась Російсько-Українська війна. Завершилась вона розгромом 150-тисячної російської армії під Конотопом. Богун підтримував гетьмана у боротьбі з москалями і зі своїм полком брав участь у цій битві.

Проте виграна битва залишилася фактично безрезультатною. Спровокований москалями Іван Сірко напав із запорожцями на Крим, що змусило татар залишити Виговського та повернутися додому. Поляки не поспішали надавати суттєвої підтримки Україні, приславши на допомогу Виговському лише 1500 вояків.

І. Богун підтримував курс І. Виговського та Ю. Хмельницького на унезалежнення від Москви української зовнішньої та внутрішньої політики, але й крен в інший бік вказаних гетьманів - на зближення із Польщею чи Туреччиною теж викликав спротив кальницького полковника. Зокрема, Богун відмовився підписувати укладений І. Виговським Гадяцький договір (6.9.1658). А в 1660 р. Богун виступив проти Слободищинського трактату, підписаного Ю. Хмельницьким.

У роки Руїни Богун послідовно шукає найкращий шлях для України. Далекоглядний і хитрий політик, як і полководець, він прагнув до мирного розв'язання ситуацій, але ніколи не йшов на компроміс. У січні 1660 р. Богун бере участь у операціях російсько-козацьких військ проти поляків. Разом зі своїми соратниками останніх років - О. Гоголем, М. Ханенком - він зупиняє польський похід в Брацлавщину. В 1661 р. Богун значиться полковником семи хоругов війська князівства Литовського. Чому він потрапив у литовське військо? Можливо, поляки вирішили усунути з України небезпечного полковника; можливо, він сам не схотів залишатися вдома, де справи йшли не так як йому хотілося, всупереч його сподіванням. Або ж з самого початку це був наперед задуманий план.

У всякому разі, він служить у литовському війську і, очевидно, бере участь у конфедерації, одним із пунктів якої значилася вимога припинення війни з Московією. Весною 1662 р. Богун на деякий час повертається в Україну і Ю. Хмельницький залучає його до воєнних дій на Лівобережжі. Але в цих боях славетний козак не виявляє активності й гетьман відправляє його до Польщі. Незабаром кальницький полковник І. Богун був ув'язнений поляками. Але він потрібен був Україні і це добре зрозумів П. Тетеря. Ще до отримання гетьманської булави П. Тетеря просить польського короля відпустити уславненого полковника. Ян Казимир в 1663 р. звільняє І. Богуна в обмін на участь в поході на Лівобережну Україну. Тетеря зумів зібрати довкола себе кращу старшину - полковників Г. Лісницького, М. Ханенка, І. Богуна, О. Гоголя та інших. Король Ян Казимир мав намір пройти вогнем і мечем усе Лівобережжя - від Києва до Глухова і Новгород-Сіверська. Взимку 1663- 1664 рр. велике польське військо на чолі з королем вступило на Лівобережжя. З поляками йшов і правобережний гетьман Павло Тетеря. Разом з ним були козацькі полковники Богун, Гуляницький, Гоголь, Ханенко та ін.

Однак з перших днів походу І. Богун намагається завдати шкоди полякам, зриває їх воєнні плани. Лівобережні міста охоче здаються Богунові і завдяки цьому не були зруйновані. У деяких випадках козацькі гарнізони цих міст приєднувались до Богуна. Не маючи достатньо сил, поляки не залишали у містах своїх гарнізонів, і коли коронні війська в січні 1664 р. обложили Глухів - останнє місто перед московським кордоном, - то вся "підкорена територія" запалала вогнем повстання. Під час облоги Глухова І. Богун діяв безстрашно. Як члену військової ради, йому були відомі всі замисли поляків. Богун повідомляв захисників Глухова про час штурму, показував найзручніші місця для вилазок, передавав порох тощо. Облога Глухова, хоча й тривала майже місяць, не зламала захисників. За цей час лівобережний гетьман І. Брюховецький встиг зібрати військо і разом з російським воєводою Ромадановським наблизитися до позицій поляків. У І. Богуна виникає новий задум - він домовляється з Ромадановським, що під час битви з польським військом він ударить зі своїми козаками в тил полякам. Але москалі та їхні прислужники здали Богуна. Під Глуховим Ян Казимир дізнався, що І. Богун мав таємні зв'язки з Брюховецьким і Ромадановським. Король у своєму листі до дружини говорить, що його повідомили про "зраду" Богуна козацькі офіцери.

27 лютого 1664 р. польовий військовий суд, - що відбувся в Новгороді-Сіверському, виніс постанову про смертну кару й Iвана Богуна разом з кількома його прихильниками було розстріляно. Ян Казимир в листі до дружини про Богуна писав: "Я наказав його арештувати з наміром покарати рукою ката,... але Бог покарав його інакше." Як свідчать джерела, про причину та обставини смерті І. Богуна знала лише верхівка поляків і зберігала в таємниці. Тому досі достеменно невідомо, як загинув І. Богун. У літописах Єрлича і польських щоденниках, опублікованих наприкінці Х1Х ст., є лише натяки про смерть І. Богуна. Знаючи його характер, можемо лише припустити, що під час арешту на засіданні ради, він міг учинити серйозний опір і його убили навіть самі члени ради. Так трагічно закінчилось життя славного козацького полковника, героя Хмельниччини, який став жертвою складних політичних умов розірваної на дві частини України.

Але, попри всі затемнені колізії його життєвого шляху, із джерел і матеріалів, що нам відомі, вимальовується постать людини непересічної, яскравої. Це був мужній, безстрашний і відважний воїн-козак, талановитий полководець, безкомпромісний у своїй відданості ідеї служіння своєму народові.

Ім'я Івана Богуна - видатного полководця епохи Хмельниччини - назавжди залишилося в пам'яті нащадків, про що свідчать численні народні перекази та думи, назви установ і меморіальні дошки. Як говорилося сучасниками великого полковника в одній з них: "А кобзарі грали, в струни дотикали та Богдана з Богуном піснями вихваляли!". Сьогодні ім'я І. Богуна з гордістю носить Київський військовий ліцей, а патріотизм полковника Богуна, який віддав своє життя справі визволення свого народу, надихає сучасних військових на сумлінне виконання обов'язків по захисту Батьківщини.